gorodyshhe-pamyatka-arhitektury

Пам”ятка архітектури. Городище.

Бушево (Пруси) розташовуються серед чорних лісів по обидва береги Росі. У самому селі з правої сторони в Рось впадає притока, що тече з лісу і називається Бушеві Стави. За переказами, перша назва поселення походить від назви племені – пруси, які тікали з Прибалтики і оселялися у цих місцях. Друга – від згаданої річечки Бушевої.

Дещо нижче села впадає з лівої сторони в Рось річка Гороховатка. При з’єднанні її з Россю знаходиться давнє городище. У часи Л. Похилевича воно займало площу 4 десятини 125 квадратних сажні і з одного боку закінчувалося під прямими кутами, а з іншого – півколом. За версту від нього – Троянів вал – оборонна споруда від набігів кочових племен XII століття (його рештки збереглися і досі).

Поблизу села і городища є декілька могил, ям, батарей, бурт. Одна з могил називається «Шанці».

Давнє городище, яке археологи відносять до XI-XIII століть, у ньому переважають знахідки VII-VI століть до н. е.

Поруч з городищем залишилися сліди селища цього ж періоду. До того ж, тут зустрічаються і матеріали раннього залізного часу та кінці І тисячоліття н.е.

Виявлені археологічні знахідки підтверджують, що у ця місцевість тисячоліттями приваблювала до себе людей. Очевидно трипільців, праслов’ян, антів (і тепер на межі Бушевого і Синяви височить гора, звана Божою або Боговою, як казали старі люди). А, може, Бусова – від імені Божа, Боза, Буса – антського царя Божа. Як гадають історики, на Божій горі стояло колись капище Божа. То ж, ймовірно, що Пруси існували ще в дохристиянські часи.

У 1032 році Ярослав Мудрий оселив тут поляків.

Зазнала місцевість монголо-татарської навали, литовсько-польського поневолення. Певний час Пруси перебували у власності уніата Ольшанського.

Вирували тут великі бої з польськими шляхтичами. Від козацьких шабель загинули багато польських жовнірів. Ймовірно, бушівці входили до козацьких сотень, що формувалися в Ольшаниці, Синяві, Рокитному. Адже, за переказами, саме на території сучасного Бушевого селилися «вільні люди».

p1260729

Дерев’яну церкву у Прусах в ім’я Свято-Троїцької церкви збудовано замість попередньої, за Л. Похилевичем, у 1750 році. Нібито церква була знайдена у лісі, будучи, мабуть, закинутою у часи Гайдамаччини. Чи не тоді і поселилися поблизу першу засновники нового поселення.

У XVII cтолітті село перебувало у власності Йосипа Дундича Карвицького, потім селом володів Владислав Олександрович Браницький. Графові належав і паровий пальцевий млин на Росі.

pamyatnyj-znak-na-mistsi-gorodyshha

У 1900-му володіння графа Браницького нараховувало 230 дворів та 1122 особи (559 чоловіків і 563 жінки). При православній церкві діяла церковно-парафіяльна школа, уже млин з 10 робітниками, 2 кузні.

Орієнтовно у 1904 році на лівому березі Росі, де русло річки проходить по кристалічних породах подекуди глибиною до 20-ти метрів, за шість кілометрів від залізничної станції «Ольшаниця» у відкритому кар’єрі розпочався видобуток граніту. На правому березі його тесали ще з 1898-го. Прусянські каменоломні, що належали різним власникам, діяли до 1914 року. Протягом13-ти наступних років, та, що знаходилася на лівому березі, була залита водою.

У 1927 році тут була створена артіль “Каменотес” . У 1930 році прусянський кар’єр разом з Рокитнянським та Сухоліським увійшов до складу державного підприємства «Украшляхкамінь».

У роки окупації до Німеччини було вивезено 150 жителів села, 25 стратили. У Прусах розташовувався табір для військовополонених. У навколишніх лісах формувався і діяв партизанський загін «Іскра». Його база розташовувалася у Бушевому яру, де колись текла річка Бушева. Довгоочікуване визволення від фашистів настало 6 січня 1944 року, коли село звільнили воїни 40-го окремого кулеметного батальйону під командуванням І.Т.Арсенідзе.

У 1945 році Пруси перейменували у Бушеве. У післявоєнні роки тут діяв колгосп імені Т.Г.Шевченка. Було й два кар’єри, один з яких механічний.

У 1969-му у селі звели міст через Рось.

Рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради10 квітня 1972 року було у Рокитнянському районі було утворено Бушівську сільську раду з центром у селі Бушеве..

У 1999 році у селі було відновлено міст через Рось. Вірилося, що завдяки йому Бушеве оживе. У розряд неперспективних воно потрапило через відсутність на своїй території центральної садиби сільськогосподарського підприємства, припинення існування Ольшаницького спецкар’єру (таку назву прусянський кар’єр одержав згодом, очевидно, через близьке розташування до залізничної станції «Ольшаниця»). У селі немає своєї школи. Певний час був закритий дитячий садок.

Село ожило зі створенням ТОВ «Ранчо». Весною 2006 року товариство висадило на орендованих землях 12 тисяч фруктових дерев.

У 2007 році до села підведено газопровід високого тиску.

 

 

Село Бушево до 1946 року називалося Пруси. На околицях села збереглися залишки двох поселень (І тис. до н. е.), городище укріпленого селища (ХІ-ХІІІ ст.) та ціла група курганів (ІІІ-І тис. до н.е). Цікаво, що деякі із курганів у XVI–XVII розкопувалися місцевим населенням для добування селітри, що утворилась в них унаслідок біохімічних процесів. Для цього землю з курганів проварювали у великих казанах — селітра осідала на дно, а землю висипали навколо курганів. Також у Бушеві зберігся один із найкращих зразків дерев’яної архітектури Правобережжя —Троїцька церква, споруджена у 1760 році. Раніше поряд з церквою стояла дзвіниця, але у 1970 році її перевезли до Переяславського музею. А вже у XXI столітті цей дуже симпатичний оригінальний трьохбанний храм «закували» у пластикову вагонку (не вистачає лише рекламних неонових лайтбоксів).

В Бушевому збереглася величезна будівля водяного млина, зведеного у XIX столітті. На жаль частина будівлі нині перебуває у приватній власності й ховається за високим муром, а інша частина потихеньку руйнується.

 

 

Троїцька церква побудована орієнтовно у 1750 році в центрі Бушевого на пагорбку. Дерев’яна трьох зрубна на кам’яному фундаменті з трьома куполами. У XIX столітті до церкви з трьох боків були дороблені прибудови з незвичайними чотирьохколонними портиками, фронтонами трикутної форми та трьохчасними вікнами, заокругленими у верхній частині. Двері з двох стулок, у верхній частині заокруглені та засклені. На куполах цебулевидної форми та над центральним входом – фігурні хрести. Стіни церкви обшальовані у XIX столітті.

На південь від церкви була розташована двоярусна дзвіниця, перевезена з 1970 року у Переяславський музей народної архітектури та побуту..

Витончена композиція в центральній частині споруди та цікаві дерев’яні портики ставлять пам’ятки у розряд кращих зразків української дерев’яної архітектури.

 

 

 Городище давньоруського  часу  (XІ-XІІ ст.).

Бу́шевське городи́ще — археологічна пам’ятка, розташована поблизу села Бушеве, практично в місці впадіння річки Горохуватка у річку Рось.

Городище має овальну форму (нагадує сучасний стадіон). Вал заввишки близько п’яти метрів із зовнішньго боку і трьох — з внутрішнього. Площа об’єкта складає близько чотирьох гектарів.

До городища є два входи, розташованих один навпроти іншого: північно-західний і південно-східний.

Археологічні знахідки та форма вказують на скіфське походження городища. Однак вали що збереглися, ймовірно, були споруджені у другій половині XI століття.

Дослідження Бушевського городища показали наявність в середині валів залишків двох рядів зрубних клітей, встановлених на скіфському культурному шарі. Кліті були спалені наприкінці XI — початку XII ст., судячи за залишками кераміки на їхньому дні. З історії ж відомо, що в цей період були особливо сильні набіги половців на Русь.